Тиждень безпеки в дитячому садочку

ChatGPT Image 16 черв. 2025 р., 10_50_27.png

Шановні батьки!

У нашому дитячому садочку проходить Тиждень безпеки дитини.

Ми, як і ви, щодня дбаємо про життя, здоров’я та емоційний комфорт ваших дітей. Саме тому хочемо разом із вами зробити цей тиждень не просто навчальним, а корисним і теплим — таким, що допоможе малюкам краще зрозуміти світ і навчитися берегти себе в різних ситуаціях.

День 1. Безпека на дорозі

Розпочнемо тиждень із того, що дітям найближче — щоденні прогулянки та дорога до садка. Пограйте з дітьми у “Світлофор”, вивчити дорожні знаки, розкажіть казку про пішохода та водія.

Ми радимо вам:

пояснити, чому важливо переходити дорогу лише за зеленим сигналом;
показувати на власному прикладі правильну поведінку — не перебігати, не стояти на проїжджій частині;
запитати дитину, що вона запам’ятала про безпеку на дорозі — це закріпить знання.

День 2. Пожежна безпека

Сьогодні ми поговоримо про вогонь. Не як про щось страшне, а як про силу, яка може бути корисною — або небезпечною, якщо нею нехтувати.

Навчить дітей:

не гратися з сірниками, запальничками, свічками;
що робити при появі диму (кликати дорослого, не ховатися, не панікувати);
як викликати рятувальників (101).

Радимо обговорити вдома, що вогонь — не іграшка, показати, де знаходяться джерела небезпеки (газова плита, праска) і ще раз нагадати, що робити у надзвичайній ситуації.

День 3. Безпека вдома

На перший погляд, дім — найбезпечніше місце. Але саме вдома — найбільше побутових небезпек: гострі предмети, електрика, вода, хімія.

Пограйте з дітьми у гру “Знайди небезпеку”, перегляньте картинки, де треба визначити, що не так на зображенні.

Поговоріть із дитиною:

чому не можна торкатися розеток;
що робити, якщо побачили розлиту воду чи відкриту праску;
до кого звертатися, якщо щось трапилось, і чому важливо не мовчати.

День 4. Обережно: незнайомці

Сьогодні ми говоримо про складну, але важливу тему — довіру і межі. Малюкам потрібно знати, що не всі незнайомі дорослі — добрі, і що потрібно бути обачними.

Поясніть дітям:

не розмовляти з чужими;
не брати подарунків, іграшок, не йти нікуди з незнайомцем;
у разі небезпеки — голосно кликати на допомогу і тікати в людне місце.

Просимо вас:

не лякати дитину, а пояснювати спокійно, на прикладах;
виграти вдома кілька ситуацій: “Що робити, якщо...?”;
нагадати: якщо щось викликало дискомфорт — треба одразу розповісти батькам.

День 5. Безпека на природі та біля води

Літо близько, і ми не могли оминути тему відпочинку. Пригадайте з дітьми, як поводитись біля річки, у лісі, на пікніках.

Поясніть:

що вода — це красиво, але небезпечно без дорослих;
що в лісі не можна чіпати незнайомі рослини, гриби, комах;
чому не можна підходити до багаття чи розпалювати його самостійно.

Удома ви можете:

переглянути мультфільм про правила на воді;
скласти разом “правила мандрівника”;
запитати: “А як ти поводишся, якщо загубився?”

День 6. Емоційна безпека

Не менш важливою за фізичну безпеку є емоційна. Дитина має право на свої почуття, має знати, що їй не обов’язково “терпіти”, “мовчати” чи “бути зручною”.

Навчить дітей:

розпізнавати емоції;
говорити “мені не подобається”, “мені страшно”, “я хочу, щоб ти був поруч”;
дихальні вправи, які допомагають заспокоїтись.

Ви можете:

просто спитати: “Як ти почуваєшся сьогодні?”
дати дитині зрозуміти, що вона завжди може до вас звернутись без страху.
поділитись своїми емоціями теж — це вчить дитину бути відвертою.

Дякуємо вам за підтримку і співпрацю.
Безпека — це не разова акція. Це щоденна звичка.
І якщо ми разом — значить, ми справді можемо навчити дітей бути уважними, обачними, і головне — впевненими в собі.

Як взаємодіяти з власними емоціями:
чому важливо їх проживати

Ми всі щось відчуваємо. Щодня. Щогодини. І навіть тоді, коли здається, що — «нічого». Це теж емоція. Просто приглушена, витіснена, відкладена.

У суспільстві нас довго вчили «тримати себе в руках». Не плакати. Не злитись. Посміхатись, коли болить. Бути «зручними» — навіть для себе. І в результаті маємо покоління дорослих, які часто не розуміють, що саме вони відчувають, і дітей, які не знають, що з цим робити.

Але емоції — не вороги. Це сигнали. Це мова тіла і психіки, які намагаються сказати: «Подивись», «Зверни увагу», «Захисти себе», «Відпусти». Якщо ми їх ігноруємо — вони не зникають. Вони накопичуються. І зрештою знаходять вихід — у вигляді втоми, агресії, сліз «нізвідки», психосоматики чи внутрішнього відчуття пустоти.

Проживати емоції — означає не застрягати в них, а дозволяти їм бути. Усвідомлено. Без засудження. Без боротьби.
Це як хвиля: якщо її не стримувати — вона приходить, накриває і відходить. Але якщо намагатися стояти проти неї — вона збиває з ніг.

Особливо це важливо для дітей. У них емоції яскраві, сильні, ще некеровані. І саме дорослий має стати для дитини «дзеркалом» і «провідником»:
🔹 Називати емоції: «Тобі зараз сумно», «Ти злишся, бо…», «Тобі страшно, я бачу»
🔹 Показувати, що всі емоції — нормальні. Немає «хороших» чи «поганих». Є приємні й складні. І всі вони — частина нас
🔹 Не виправляти емоції, а супроводжувати їх. Дитина не чекає рішення. Вона потребує присутності.

Для дорослих це також урок. Уміти зупинитися і чесно запитати себе: Що я зараз відчуваю? Де в тілі це живе? Чому це з’явилось? Що мені потрібно?
І не тікати від відповіді. Не закривати емоцію телефоном, роботою, серіалом чи їжею. А дати їй простір.

Проживання емоцій — це акт турботи про себе.
Це не «слабкість», а сила. Бо сильний не той, хто «тримається», а той, хто здатен зустріти себе будь-якого — і витримати.

Що може допомогти?

Ведення емоційного щоденника — хоча б на 5 хвилин у день
Дихальні вправи, які допомагають «заземлитися»
Творчість — як спосіб виразити те, що не сформульовано
Спілкування з тими, хто не оцінює
Вміння сказати вголос: «Я злюсь», «Мені страшно», «Я не справляюсь» — хоча б самому собі

Бо щойно ми визнаємо емоцію — вона перестає нами керувати.
А значить — ми повертаємо собі себе.

Фізична активність — інструмент для збереження
ментального здоров’я

Ми звикли говорити про фізичну активність у контексті здоров’я тіла. Але варто тільки уважніше придивитися — і стає зрозуміло: рух лікує не лише м’язи, а й емоції.

Коли тіло рухається, рухається і все всередині: напруга, страх, гнів, тривога. Вони не застоюються. Не накопичуються. А поступово «виходять» — через піт, дихання, кроки, танець, гру, стрибки. Це не метафора. Це фізіологія.

Під час активності в організмі виробляються ендорфіни — так звані гормони радості. Вони працюють як природні антидепресанти: покращують настрій, знижують рівень тривожності, допомагають легше справлятись із щоденним стресом. У дітей це проявляється просто: після руханки — легше заснути, менше дратівливості, більше зосередженості.

Але тут важливо: мова не про спорт заради досягнень чи рекордів. Не про «нормативи», а про рух як інструмент саморегуляції.
Це можуть бути активні ігри, прогулянка в парку, танець під улюблену пісню, розтяжка вранці, стрибки на батуті або катання на велосипеді.
Головне — не примус, а задоволення. Не результат, а процес.

Для дітей рух — природна потреба. Коли її обмежують, виникає напруга: емоційна і тілесна. І навпаки — навіть кілька хвилин рухливої гри допомагають знизити рівень збудження, випустити емоції, зосередитися. Це працює краще, ніж тривале «заспокоювання словами».

Фізична активність — це ще й про контакт із тілом. Вона вчить дитину відчувати себе: свою силу, межі, рівновагу, дихання. І це дуже важливо для формування здорового «я» — впевненого, стабільного, стійкого до зовнішніх впливів.

Як допомогти дитині (і собі) рухатись для ментального здоров’я?

Додавайте рух у щоденну рутину: ранкові вправи, прогулянки, рухливі ігри між заняттями.
Не зупиняйте дитину, коли вона «просто бігає» — вона розряджається.
Давайте приклад — дитина охочіше рухається, коли бачить рухливого дорослого.
Включайте танці, ігри з м’ячем, мотузкою, естафети — як елемент дозвілля.
Після сильного стресу — не розмова, а прогулянка чи руханка. Спочатку — тіло. Потім — слова.
Робіть фізичну активність радісною: не «тренування», а «гра». Не «розминка», а «челендж».

Ментальне здоров’я — це не лише про думки. Це про тіло теж. Про те, щоб у ньому було спокійно жити.
І рух — найпростіший спосіб зробити цей дім всередині комфортним.

Взаємодія з тваринами — користь для ментального здоров’я

У кожного з нас бувають дні, коли світ здається занадто гучним, надто вимогливим і занадто втомлюючим. У такі моменти хочеться тиші, простоти й тепла — саме того, що здатна дати жива істота, яка не ставить запитань і не вимагає слів. Тварина.

Взаємодія з тваринами — це не просто про «домашніх улюбленців». Це про зв’язок. Про ніжність, безумовне прийняття і безпеку, яка з’являється там, де є контакт із живим створінням.

Дослідження неодноразово доводили: присутність тварини в житті людини знижує рівень тривожності, сприяє зменшенню стресу, покращує емоційний фон і навіть стабілізує тиск. І справа не тільки у фізичному контакті — гладити шерсть, слухати муркотіння чи спостерігати за рибками. Йдеться про глибший ефект — відчуття зв’язку, прийняття, постійності.

Для дітей тварина часто стає тим, кому можна довіритися, коли бракує слів. З ким можна побути наодинці — і при цьому не відчувати самотності. Хтось, хто поруч просто так. Без оцінок. Без вимог. Без претензій.

Спостереження за тваринами допомагає зосередитися, переключити увагу, зняти напруження. Для дітей з особливими освітніми потребами або високим рівнем тривожності контакт із тваринами — це ще й терапевтична практика, яка допомагає будувати довіру, розвивати емпатію та стабілізувати емоційний стан.

Важливо: не всі мають змогу завести домашнього улюбленця — і це нормально. Взаємодія з тваринами — це не лише про «мати собаку». Це можуть бути відвідини ферми, контактного зоопарку, тимчасова опіка над твариною знайомих, догляд за пташками в парку чи навіть просто спостереження за природою.

Що може зробити дорослий:

Якщо є домашня тварина — залучайте дитину до догляду за нею: це формує відповідальність і теплий зв’язок.
Якщо тварини немає — створіть можливості контакту: разом погодуйте голубів, поспостерігайте за комахами, зробіть годівничку.
Дозволяйте дитині говорити з тваринами, «ділитися секретами» — це безпечний спосіб вивільнення емоцій.
Не висміюйте цей зв’язок — для дитини він може бути дуже важливим, іноді — єдиним «дружнім плечем».

І пам’ятайте: тварини — чудові вчителі. Вони вчать нас бути в моменті. Бути чесними. Бути ніжними. Не поспішати.
А ще — бути поруч. Просто поруч.

Для ментального здоров’я це іноді важливіше за будь-які слова.

Творчість як спосіб подолання стресу

У моменти стресу ми шукаємо опори. Комусь допомагає розмова, комусь — тиша, а комусь — дія. І саме творчість може стати тією дією, що повертає до себе, заспокоює та зцілює.

Творчість — це не лише про картини, музику чи сцену. Це будь-яка форма вираження себе: малювання, ліплення, танець, письмо, рукоділля, створення чогось руками або вигадування нового у своїй уяві. Це — можливість перенести свій внутрішній стан у зовнішній світ, щоб краще його побачити, відчути, зрозуміти й прожити.

У стані стресу людина часто відчуває внутрішнє напруження, яке неможливо описати словами. Особливо це стосується дітей. Вони ще не мають розвиненого словникового запасу, щоб говорити про емоції, але мають потребу їх якось «вивільнити». І ось тут на допомогу приходить творчість.

Малюнок, ліплення, гра з кольорами чи звуками — це спосіб «вилити» емоції без слів. Це форма безпечного емоційного розвантаження. Коли дитина малює щось темне — це може бути її страх. Коли вирізає сонечка — це намагання знайти світло в складному. І в цьому немає жодної «патології». Це нормальний, здоровий спосіб саморегуляції.

Творчість також дає відчуття контролю. У той час, коли світ здається непередбачуваним, людина має хоча б один простір, де вона вирішує сама: що створити, якого це буде кольору, форми, ритму. А ще — творчість повертає до моменту «тут і зараз». Під час малювання або гри дитина не думає про вчора чи завтра — вона повністю в процесі. А це вже медитативний ефект.

Для батьків і педагогів важливо пам’ятати: не результат має значення, а сам процес. Не варто оцінювати, виправляти, коментувати техніку. Дайте дитині свободу — і вона здивує вас тим, як глибоко вміє говорити через творчість.

Що можна зробити на практиці:

Створити вдома або в групі простір для творчості — з фарбами, папером, глиною, музичними інструментами.
Дозволити «безсенсове» малювання або ліплення — не кожна творчість має бути «про щось».
Вмикати музику і просто танцювати — емоція виходить через тіло.
Писати разом історії або малювати комікси — де герої справляються зі складними почуттями.
Давати дітям матеріали і не втручатися: нехай їхнє уявлення буде головним.

А головне — не забувайте про себе. Дорослим теж потрібна творчість. Ви не зобов’язані бути художником, щоб просто взяти фломастер і заповнити сторінку кольорами. Ви не маєте бути письменником, щоб писати щоденник або вигадати історію для сну.

Творчість — це не про «вміння». Це про контакт із собою. І саме через цей контакт ми знижуємо напругу, знаходимо спокій і повертаємо відчуття внутрішньої стабільності.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ПОДОЛАТИ ТРАВМАТИЧНИЙ ДОСВІД

Іноді життя дитини змінюється за одну мить. Це може бути аварія, раптова смерть когось із близьких, розлучення батьків, насильство, переїзд у нове місто, війна або будь-яка інша подія, яка перевертає її світ. Для нас, дорослих, це виглядає як життєвий виклик. Для дитини — як травма. Те, що здається “переживеться”, насправді може залишити слід на довгі роки, впливаючи на поведінку, навчання, самооцінку та стосунки з іншими.

Дитина, яка пережила травму, часто поводиться “інакше”. Вона може бути тривожною, надмірно обережною або, навпаки, агресивною. Інколи вона мовчить або постійно ставить одні й ті самі питання. Їй складно концентруватися, вона легко дратується або замикається в собі. Іноді дорослі не розуміють, що сталося, — “дитина ж не говорить”. Але поведінка завжди говорить за неї.

Наша перша задача — визнати її почуття. Не знецінювати, не вмовляти “не думати про це”, не переконувати, що “все добре”. Якщо дитина сумує, боїться, плаче — це нормально. Так вона реагує. І має на це право. Головне — показати, що поруч є хтось, хто бачить її біль і готовий бути поряд.

Підтримка — це не лише слова. Це перш за все присутність. Іноді варто просто бути поруч: мовчки посидіти, запропонувати гру, разом помалювати. Через гру, творчість, фантазію дитина може поступово “випускати” свої переживання. Малюнок, казка, пластилін — усе це інструменти, які допомагають дитині сказати те, що вона не може або не хоче озвучити.

Важливо, щоб у дитини з’явилися “острівці стабільності” — передбачуваний режим дня, знайомі ритуали, підтримка звичних стосунків у класі чи родині. Коли навколо хаос, хоча б щось має залишитися незмінним — улюблений вчитель, спільна пісня на початку уроку, тепла розмова після занять.

Часто дитина повертається до травмуючих тем. І це нормально. Вона так “пережовує” подію, намагається зрозуміти, впоратися, знайти сенс. Наше завдання — не тікати від цих розмов. Але й не форсувати їх. Нехай говорить, коли готова. А ми просто слухаємо.

Якщо бачимо, що травма надто глибока — не боїмося звертатися по допомогу. Дитячий психолог, соціальний педагог, психотерапевт — це не “страшно” і не “ганебно”. Це прояв турботи. Дитині важливо знати: її біль не ігнорують.

Найцінніше, що ми можемо дати — це відчуття безпеки і прийняття. Якщо дитина знає, що її не зрадять, не залишать, не засудять — вона почне відновлюватися. Повільно, крок за кроком, але впевнено. У цьому — сила дорослого. Не “вилікувати”, а бути опорою.

Травма — це не кінець. Це лише одна глава в історії життя дитини. І ми можемо допомогти зробити наступні сторінки світлішими.

Ефективна підтримка дітей під час військових конфліктів

Під час військових конфліктів важливо забезпечити дітям стабільність, відчуття безпеки та підтримку. Ось кілька рекомендацій для батьків:

1. Підтримуйте емоційний стан дитини

Будьте поруч: Спілкуйтесь, слухайте дитину, відповідайте на її запитання спокійно і чесно, адаптуючи інформацію до її віку.
Підтримуйте рутину: Звичні розпорядки допомагають дітям відчути стабільність.
Демонструйте емоційну стійкість: Ваша спокійна поведінка передає дитині впевненість.

2. Створюйте безпечне середовище

Поясніть, як діяти у разі небезпеки. Використовуйте прості та зрозумілі інструкції.
Організуйте куточок для ігор та творчості, де дитина може розслабитись.

3. Підтримуйте розвиток через гру та творчість

Малювання, ліплення, розповіді допомагають виразити емоції.
Ігри, які моделюють безпечні ситуації, допомагають зняти тривожність.

4. Обмежуйте доступ до травматичних новин

Діти не повинні спостерігати за подіями, які можуть їх травмувати.
Пояснюйте ситуацію просто і без зайвих деталей.

5. Залучайте професійну підтримку за потреби

Якщо дитина тривалий час проявляє ознаки тривожності, страху чи агресії, зверніться до дитячого психолога.

Пам’ятайте, що найкраща допомога — це любов, увага та стабільність.

Страх повітряних тривог: як впоратися самостійно і допомогти дитині

Вправи та маленькі кроки, які допоможуть зменшити паніку під час повітряних тривог

Перші кроки

Відчувати страх під час повітряних тривог — абсолютно нормально і природно. Проте важливо навчитися опановувати цей страх, щоби він не руйнував усе ваше життя, не переростав у паніку та не провокував на деструктивні дії чи небезпечну бездіяльність.

Якщо страх не переходить у паніку, боротися з ним не варто. Це нормальна реакція. Але якщо в таких ситуаціях ви завмираєте та відчуваєте втрату контролю, прислухайтеся до цих рекомендацій:

— Розробіть план дій на випадок небезпеки. Наприклад, піти до найближчого укриття або в коридор. Якщо ви в незнайомому місці, поцікавтеся завчасно, де найближче сховище, продумайте маршрут ще до того, як пролунає сигнал повітряної тривоги.

— Якщо ви опинилися у ситуації, коли дійти до укриття неможливо, намагайтеся мислити раціонально. Якщо поруч нікого немає, напишіть або подзвоніть близьким людям — це допоможе опанувати себе та не втратити зв'язок із реальністю.

— Поверніть собі відчуття контролю за маленькими речами. Сконцентруйтеся на диханні, спробуйте змінити його темп (наприклад, уповільнити або поглибити). Контроль над диханням — перший крок до заспокоєння.

Подолати паніку допоможуть такі вправи:

Покладіть руки на живіт і під час вдиху уявляйте, що надуваєте повітряну кульку всередині живота, а під час видиху — здуваєте її. Спробуйте дихати так, щоб видих був довшим, ніж вдих: наприклад, на вдиху рахуйте 1-2-3, а на видиху — 1-2-3-4-5-6. Це допоможе заспокоїти вегетативну нервову систему. Вправу варто виконувати кілька разів на день.
«Метелик». Схрестіть долоні, зачепившись великими пальцями, і покладіть їх на груди (також можна просто схрестити руки й покласти долоні на плечі). Ритмічно постукайте по черзі долонями по ключицях у помірному темпі, сконцентрувавши увагу на рухах, звуках і своїх відчуттях, поки ваше дихання не вирівняється. Вправа допомагає заспокоїтися та відволіктися від тривожних думок.
Зосередьтеся на стопах. За можливості, зніміть взуття і відчуйте, як міцно ваші стопи стоять на землі чи підлозі. Уявіть, як вони ніби вростають у поверхню, що це міцне коріння, яке глибоко розростається в ґрунт. Відчуйте силу тяжіння, сконцентруйтесь на відчуттях, диханні, думках. Також можна уявити, що ваші стопи — це міцний фундамент будинку, вежі чи фортеці.
Якщо ви опинилися у людному місці, зосередьтеся на деталях та особливостях людей, які вас оточують. Яка у них зачіска, аксесуари, взуття? Якого вони віку? Спробуйте сконцентруватися на одній людині та визначити її вік, професію, хобі.
Заземляйтеся за допомогою предмету. Оберіть щось невеличке, що зручно завжди мати під рукою: камінчик, ґудзик чи монетку, маленьку фігурку — будь-який предмет, який викликає у вас приємні спогади та почуття. Коли у вас з’явиться надмірний страх, візьміть до рук цей предмет і сконцентруйтеся на відчуттях, які він викликає. Якої він форми, кольору, який на дотик?

Як допомогти дитині

Діти неймовірно емпатичні та відчувають усі наші емоції. Якщо під час повітряної тривоги вони бачать панікуючих дорослих, їхній страх зростає ще більше. Тому насамперед важливо навчитися зберігати спокій у присутності малечі. Лякатися звуку сирени — абсолютно нормальна реакція для дитини. Особливо якщо раніше вона пережила травматичний досвід (наприклад, стала свідком обстрілу, або ж чула вибухи під час повітряної тривоги). У таких випадках варто спробувати сформувати навичку заміни.

Навичка заміни передбачає формування нової реакції на повітряну тривогу, яка замість страху викликатиме відчуття безпеки.

Попросіть дитину міцно обіймати вас щоразу, коли починається тривога. Таким чином тривожність замінюється теплом і ніжністю. А далі запропонуйте те, що любить саме ваш малюк: погортати улюблену книжку, подивитися мультик чи погратися з іграшкою. Головне — це має бути щось знайоме та улюблене, що приносить дитині позитивні емоції. Якщо робити це регулярно, дитина реагуватиме на повітряні тривоги спокійніше.

Тривоги, страхи та хвилювання малюків

Практичні поради, які допоможуть зрозуміти страхи та тривоги дітей і допоможуть їх позбутися

Тривога – це звична складова поведінкового та емоційного розвитку дитини. Ваш малюк може непокоїтись перед відвідуванням дитячого садка, боятись темряви або їзди на велосипеді. Три-чотири роки – це той віковий період, коли уява дитини може розігратись не на жарт, тому іноді вона боїться досить дивних речей – піратів, прибульців, боїться читати вірш Діду Морозу. Дитина також може хвилюватися через побутові причини: про те, що ви забудете забрати її з дитячого садочка, що великий собака сусідів укусить її за ногу або що інші діти будуть сміятись та показувати на неї пальцем.

Маючи гостре сприйняття навколишньої дійсності, дитина особливо чутлива в ті моменти, коли чує, як мама й тато сваряться, обговорюють непогашений кредит або розмовляють про члена сім'ї, який важко захворів. Деякі діти за своєю природою схильні до більшої тривожності, ніж інші. При цьому в більшості дітей їх найбільш химерні тривоги з часом зникають самостійно.

Чи відчувають діти дошкільного віку особливі види тривоги?

Так. Нижче наводиться коротке пояснення деяких найбільш поширених її видів.

Тривога із приводу розлуки. Хоча страх розлуки досягає піку в півторарічному віці, він часом виникає й через тривалий час після відвідування дитячого садка. Рецидиви зазвичай викликані певними подіями, наприклад, початком навчання у школі, змінами в догляді за дитиною або ночівлею у будинку кращого друга. Просто ваша дитина бореться за формування своєї особистості, самосвідомості, що інколи призводить її до подібних моментів сум'яття. Але занепокоєння розлукою має й позитивну сторону – воно показує, що ваша дитина прив'язана до вас.

Поширені страхи. Монстри під ліжком, сусідський собака, дитячий басейн. Фобії дошкільника різноманітні й численні. Вони є продуктом уяви дитини, що розвивається, та її здатності прогнозувати. Ці побоювання можуть вирости з реального інциденту, наприклад, якщо на дитину гавкав собака чи вона стала свідком автомобільної аварії. Проте цілком імовірно, що ваша дитина буде боятися чогось, про що вона просто чула, – землетрусів, гігантських тарганів, хижих динозаврів. Її страхи можуть виходити з двох першоджерел: активної уяви й відсутності життєвого досвіду, які здатні навіть щось буденне перетворити на загрозливе. Дошкільнята також дуже схильні до сугестивності. Дитина може перейняти страхи своїх приятелів, братів і сестер, людей, яких вона бачить на ТВ-шоу та в новинах, і навіть ваші власні.

Соціальна тривога. Боязкість і сором'язливість надзвичайно поширені серед дітей дошкільного віку. Деякі діти легко взаємодіють з однолітками, але губляться в товаристві дорослих незнайомих людей. Інші малюки почувають себе захищеними серед дорослих, але ніяковіють серед ровесників. Деякі діти на даному віковому етапі тривожаться в будь-якій новій ситуації. На щастя, більшість дошкільнят з часом переростають свою сором'язливість.

Уникання школи. Коли приходить час іти до школи, деякі діти переживають емоційний зрив. Навіть якщо в один день їм подобається школа, наступного дня вони можуть просити вас залишити їх удома й навіть починають скаржитись на біль у животі. Це може бути результатом тривоги про розлуку або виникнути через певну ситуацію, що склалась у школі, – дитину дражнили, вона посварилася з товаришем, хтось щось сказав їй, і це налякало її.

Чим батьки можуть допомогти?

Коли дитина дошкільного віку стає стурбованою або наляканою, зігрійте її обіймами й заспокойте. Але не зупиняйтесь на досягнутому. Допомога малюку в подоланні своїх страхів вимагає творчого підходу. Ось поради, які можуть допомогти вам.

Визнавайте страхи дитини. Деякі із занепокоєнь вашого дошкільника цілком обґрунтовані, і заперечувати їх було б несправедливо. Якщо він, наприклад, боїться загубити вас у магазині, скажіть дитині, що вас це теж лякає, саме тому ви так пильно стежите за нею, і саме тому вона повинна весь час тримати вас у полі зору. Нагадайте дитині, що коли ви відвозите її до бабусі або няні, ви завжди забираєте її.

Обговорюйте з дитиною її неспокій. Просте обговорення страху робить його менш болісним. Ваша дитина почне реготати, коли співставить сюжет свого останнього нічного жаху про одноногого велетня з великим помаранчевим носом. Слухайте, що говорить ваш дошкільник, і це дасть вам докладну інформацію, як допомогти йому позбутись певного страху. Ви можете виявити, наприклад, що страх дитини перед водою – це насправді побоювання гігантського кальмара. Отже, ви зможете з легкістю пояснити, що кальмари не живуть у басейнах, і тим самим заспокоїти її.

Припиніть дорікати дитині. Деякі батьки вважають, що повинні перешкоджати «нав'язливості, прив’язаності» дитини, не розуміючи, що в цьому віці важливіше розвивати в дитини впевненість у собі й самооцінку. Намагайтесь не казати їй «Не роби дурниць» або «Будь хорошим хлопчиком». Примушування дитини погладити собаку, який удвічі більше, ніж вона, або спати без нічника жодним чином не зменшить її страхів. У цьому віці дитина краще підкорює страхи, рухаючись із власною швидкістю. Не потрібно форсувати події.

Знижуйте сприйнятливість дитини. Припустимо, ваша дитина боїться сусідського собаку й не ходить поруч з огорожею, що розділяє ваші ділянки. Заспокойте її, перетворивши проблему на гру. Скажіть дитині, що ви збираєтеся грати в нову версію гри «Дожени мене», при цьому ви будете «будиночком». Попросіть дитину зробити кілька кроків у бік паркану, а потім побігти в «будиночок», де ви можете обійняти її. Робіть це кілька разів, додаючи крок чи два, якщо дитина захоче. З часом ви можете розширити її зону комфорту.

Виганяйте «демонів ночі» вашої дитини. Коли гасне світло, усі види страхів виходять на поверхню. Ваш дошкільник може непокоїтися через те, що монстри ховаються в шафі або щось погане чекає його під ліжком. Щоби зменшити його хвилювання, зробіть ліжко дитини якомога більш «привітним». Аналогічним чином, якщо ваша дитина боїться монстрів, які переховуються в шафі, ви можете сказати: «Я подивилась і не знайшла там нікого. Але ти можеш залишити тут цей смолоскип (світильник), щоб відлякати ілюзорних монстрів». Нічний світильник ефективно відлякує чудовиськ і допомагає дитині зорієнтуватись та оволодіти собою в ті моменти, коли вона прокидається вночі.

Ось ще один підхід, випробуваний батьками: установіть постійний час для сну й дотримуйтесь його, забезпечивши дитині достатню кількість часу для ванної, казки на ніч і кількох хвилин тиші перед тим, як згасне світло. Уникайте суперечок і сварок перед сном, щоб дитина засинала з почуттям повного спокою.

Готуйте дитину до нового. Якщо ваша дитина схильна до хвилювання у великому товаристві чи в нових ситуаціях, їй стане легше, якщо ви будете розповідати їй, чого варто очікувати. Розкажіть дитині, що вона познайомиться з новими людьми й вирушить у нове місце. Будьте позитивними у цей час. Якщо дитина проявляє занепокоєння, попросіть її сформулювати свої страхи; тоді ви зможете придумати способи, щоб заспокоїти її. Нехай дитина візьме із собою улюблену ляльку або м'яку іграшку для забезпечення почуття безпеки. А, коли ви потрапляєте в нове місце, дайте дитині час, щоб призвичаїтися, навіть якщо це означає, що вона проведе півгодини у вас на колінах.

Коли варто звертатися по професійну допомогу?

Хоча побоювання вашого дошкільника можуть здаватися крайністю, вони, імовірно, нормальні для його віку. Тим не менше, поговоріть з вашим сімейним лікарем, якщо тривоги вашої дитини заважають сімейним заходам, перешкоджають їй заводити друзів, стають виправданням, щоб не відвідувати дитячий садок або ігровий майданчик, порушують її сон або призводять до нав'язливої поведінки. У разі необхідності ваш лікар може направити вас до вузьких спеціалістів.

Консультація для батьків «Увага! Дорога!»

Шановні дорослі , мами й тата! Кращий спосіб зберегти своє життя і життя своєї дитини на дорогах — дотримуватися правил дорожнього руху! Виховання у дітей навичок безпечної поведінки на вулицях міста — дуже важлива проблема. Ви можете запитати : навіщо пояснювати дітям особливості руху транспорту, правила переходу вулиці, якщо малюки все одно переходять дорогу, тільки тримаючись за руку дорослого? Може, не варто забивати їм голову цими правилами, поки вони ще не ходять самостійно вулицями, не користуються міським транспортом? Але ми завжди повинні пам’ятати про те, що формування свідомої поведінки — це тривалий процес. Це сьогодні дитина всюди ходить за ручку з мамою, а завтра він стане самостійним пішоходом і пасажиром міського транспорту.

Робота з навчання дітей правилам грамотного і безпечної поведінки на вулицях міста, в міському транспорті повинна бути систематичною. У дошкільному закладі ми проводимо бесіди, заняття, ігри, розваги, виставки на дану тему. Але цього мало — практичне застосування цих знань цілком лягати на ваші плечі. Єдність наших і ваших вимог до дітей — це умова безпеки наших дітей! Діти завжди поруч з нами, вони дивляться на нас, наслідують нам. Вони наше життя, наше продовження, наш сенс зберегти наше майбутнє — наших дітлахів, забезпечити їм здоров’я і життя — головне завдання батьків і всіх дорослих. Лихо, давлячи на газ за кермом своїх автомобілів, переходячи проїжджу частину на червоний сигнал світлофора або взагалі в недозволеному місці, не забувайте, що поруч з вами ваші діти, такі ж учасники дорожнього руху, що повторюють і повністю копіюють зневажливе і часто небезпечне ставлення дорослих до дотриманню правил дорожнього руху. Саме дорослі (батьки) закладають негативні звички порушувати правила безпечної поведінки на дорозі — основу можливої майбутньої трагедії. Батьки повинні твердо засвоїти силу власного прикладу. Ви — об’єкт любові і наслідування для дитини. Це необхідно пам’ятати завжди і тим більше, коли ви робите крок на проїжджу частину дороги разом з малюком. Щоб дитина не потрапила в біду, виховуйте у нього повагу до правил дорожнього руху терпляче, щодня, ненав’язливо. Дитина повинна грати тільки у дворі під вашим наглядом. Він повинен знати: на дорогу виходити не можна. Ви не залякуйте дитину, а спостерігайте разом з ним, пояснюйте, що відбувається з транспортом, пішоходами. Нехай ваш малюк сам приведе вас в дитячий сад і з дитячого саду додому. Ваша дитина повинна знати:

- На дорогу виходити не можна;

- Дорогу можна переходити тільки з дорослими, тримаючись за руку дорослого;

- Переходити дорогу треба по переходу спокійним кроком

- Пішоходи — це люди, які йдуть вулицею

- Для того щоб був порядок на дорозі, щоб не було аварій, щоб пішохід не потрапив під машину, треба підкорятися світлофору: червоне світло — руху немає, жовте світло — увага, а зелений каже: «Проходьте, шлях відкритий»

- Машини бувають різні (вантажні, легкові); це транспорт. Машинами керують водії. Для транспорту призначене шосе (дорога). Коли ми їдемо в транспорті, нас називають пасажирами. Під час їзди в транспорті не можна висовуватися з вікна.

Дитина вчиться законам дороги, перш за все, на прикладі дорослих. Приклад старших повинен сприяти виробленню у дитини звички вести себе відповідно до Правилами дорожнього руху. Це головний чинник виховання дисциплінованого поведінки на вулиці. Іншими словами, успіх профілактики дитячого дорожнього травматизму залежить від свідомості, особистої культури та дисциплінованості самих батьків. Не залишайтеся байдужими до поведінки на дорозі чужих, чи не ваших дітей. Може , зауваження, зроблене Вами дитині, вчасно простягнута рука допомоги дозволить запобігти можливій біді.

Шановні батьки пам’ятайте , що кращий спосіб зберегти своє життя і життя своєї дитини на дорогах — дотримуватися правил дорожнього руху!

Пограйте з дітьми

Поради батькам під час війни

Брошура з важливою інформацією для батьків, які переживають війну разом зі своїми дітьми.

(натисніть на картинку)

Як говорити з дітьми про війну та повітряну тривогу

Читати

Світ кожної дитини є неповторним і особливим, і ми, дорослі, докладаємо всіх зусиль, аби вони мали благополучне життя. Ми вчимося вирішувати питання, пов’язані з фізичним здоров’ям: відрізняємо симптоми, моніторимо зміни, звертаємося по рекомендовану допомогу. Але чи готові ми, коли постають проблеми психічного здоров’я? Говорити про важливість психічного здоров’я вкрай необхідно: так само як ми дбаємо про наш фізичний стан, розвиваємо наш тілесний імунітет, нам важливо турбуватися і про психічне здоров’я, аби навчитись долати труднощі психологічного характеру, покращувати психологічне благополуччя наших рідних, а, особливо – дітей.

Матеріали для педагогів та батьків щодо психолого-педагогічного супроводу дітей дошкільного віку